Мой стих еще не очень строен,
Но я стремлюсь познать Христа,
И потому я очень строга
К себе и к тем, с кем рядом шла.
Ко всем , кто мне сейчас дороже
Кому могла бы послужить.
Тот кто взять ношу -был готовый,
И дружбой нашей дорожить...
А в Иисусе все равны.
И я надеюсь, что мы тоже,
Когда-нибудь станем дороже.
И все обиды - позади…
А взять лишь ценное нам нужно,
Но то, что станет основным
Из Слова Божьего черпая,
И отдавая то другим.
А жизнь прожить не так-то просто,
Диктует правила свои,
И нам забыть все невозможно
Есть лишь прощение- в Крови..
И не забыть мне те мгновенья,
И размышленья по ночам.
Где у фонтана мы сидели,
И спорили о чем-то там.
Совсем не нужном и далеком
О том, что стоило забыть,
Но без того не стало б это,
И то что будет впереди…
А впереди у нас дороги.
Дороги дальние и те,
Что мы прошли уже однажды,
Но только были «не в себе»…
Мы не ценили Божью милость
И нарубили много дров,
Теперь поскладывать их нужно
И наверстать , но « корол дров»
Мне все никак не поддается,
И брёвна все не укладутся.
Пока не будешь ты готов.
А дальше будут те дороги,
Что нам придется идти вновь
А ты никак не согласишься,
Что это слышен Божий зов…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
